В першотравневі свята, коли всі дорослі відзначають День Праці на земельних ділянках, а школярі сидять за комп'ютером чи гуляють на вулиці, кузнецовці з дитячої міської громадської організації "Ольбери" пішли на чотири дні у ліси та болота, у традиційну експедицію по місцях бойової слави воїнів Великої Вітчизняної Війни.
     Труднощі почались ще з моменту організації експедиції: спочатку у міськвиконкомі відмовили у фінансуванні (депутати не затвердили дитячі програми), потім виникли проблеми з транспортом (через те, що управління міської ДАІ не змогло узгодити перевезення дитячої групи), декого з хлопчаків не відпустили батьки – посадка картоплі важливіша… Але, як завжди, Ольбери вирішили не відмовлятися від своїх планів. Згодом знайшовся спонсор – колишній член організації Дерев'янчук Генадій; він приніс продукти,  котрі ми розділили з учасниками іншої експедиції – по гірському Криму (у якої теж не виявилося спонсорів).
     Маршрут експедиції починався від села Городок Володимирецького району і проходив по  районам дій партизанських з’єднань  Бринського А.П та Федорова О.Ф.,  через село Лобна Любешівського району (колишня столиця партизанського краю Лісоград) і закінчувався знову у селі Городок. Загальна його протяжність – близько 80 кілометрів. Такі походи, зі зміною таборів і добовими переходами у 15-20 км, є у ольберів класичними – юні туристи перевіряють себе на витривалість та здатність жити поза цивілізацією, перевіряють новачків, дії командирів, відбирають кандидатів на більш складні походи.
     28 квітня довелось відправити опівдні 5 старших хлопчаків громадським транспортом до Білого озера, звідки вони йшли пішки 15 км до Городка. Решта групи – 10 чоловік приєдналася до них увечері, і ми усі разом вирушили в дорогу. Через деякий час  стали табором біля річки, що розмежовує Волинську та Рівненську області.
     Наступного дня, 29 квітня вирушили на захід в урочище Сузанка – до меморіалу  на місці стоянки партизанського з’єднання А.П. Бринського. Через кілька кілометрів дійшли до поховання партизан, на яке ми мали покласти вінки, змайстровані з ліщини, соснових та ялинових гілок, а також зі стрічок з написами та штучних квітів, привезених з міста. За виготовлення вінків взялися двоє старших – Артем Каплін та Ігор Сенченко, їм допомагали Влад Тишко та Богдан Кулініч. Об 11:00 вшанували хвилиною мовчання загиблих бійців, урочисто поклали вінки на їхні могили та вирушили далі.
     О 14:30 ми дійшли до Меморіалу. На ній знаходився пам’ятник партизанам, дві альтанки, ставок, колодязь і партизанські землянки, озеро. Стояла спека, ми ледве переставляли ноги. Коли спека спала  – табір ожив: чергові готували вечерю. Після вечері, коли вже стемніло, все вирішили пограти у скаутську гру «Границя». Зранку наступного дня, 30 квітня, Влад Тишко та Богдан Кулініч взялися за побілку дерев, які 20 років тому посадили ветерани партизанського руху зі з’єднання  Бринського. Об 11:30 ми урочисто поклали вінок до пам’ятника, і вирушили далі.  На роздоріжжі перед складним переходом було прийнято рішення відправити у супроводі Саші Шуха чотирьох найслабших туристів у Городок за 6 км, де їх мав підібрати на машині батько одного з них. А наш подальший шлях лежав на північний схід – на Базу Федорова.
     Пройшовши кілька кілометрів, ми опинились перед болотом. Вирішили йти навпростець, по коліно в воді. Через 20 хвилин вийшли на квітучу галявину і влаштували привал, щоб підкріпитися хлібом з консервами. Вирушивши далі, ми знов мусили йти через болото, а потім переходити річку по колодах. Зустріли лісника, який вказав нам шлях до пам’ятника на місці стоянки одного із загонів Федорова.
     О 19:20, із останніх сил, ми досягли місця нашої стоянки. Нас зустрічав бетонний монумент, альтанка, кілька столиків з лавами і колодязь з чистою, холодною водою! Відчуття було таке, наче ми потрапили після пустелі в оазис! Але зраділи не лише ми, а й комарі, що почали хмарами кружляти навколо нас – довелось якомога швидше надягати довгий одяг і застосовувати засоби проти комах. Табір встановили швидко, адже залишились найвитриваліші та найдосвідченіші туристи. Після вечері заспівали під гітару кілька туристичних пісень. Ніч була наповнена місячним сяйвом, куванням зозуль, кваканням жаб та голосінням невідомих птахів, звуки яких нагадували то вовче виття, то плач немовляти.
     Наступного дня ми, залишивши у таборі керівника Ольберів Ковальця С.В.,  пішли до села Лобна, що за 8 км від місця нашої стоянки.Дорогою нам траплялись вужі, гадюки, а одного разу навіть молодий олень!
     О 13:00 ми дісталися музею. Хоч і був вихідний день, працівниця музею, впізнавши нас (а кузнецовці  приходять на травневі свята в музей на протязі вже 20 років), погодилась відкрити його для нас. Всередині було прохолодно і затишно. Чудово оформлені стенди, фотографії та експонати справляли гарне враження. Музейна працівниця розповіла нам про діяльність партизанського загону Федорова О.Ф., про бойову службу партизан та їх побут, пожалілася на те, що сучасні діти дуже мало знають про війну. Хлопчакам навіть дозволили сфотографуватися з бойовими гранатами в руках! Також у музеї був присутній куточок краєзнавства з предметами побуту місцевих селян 30-40х років минулого століття.
     Після відвідин музею ми поповнили запаси харчів у магазині і, коли спека трохи спала, вирушили у зворотню путь.  Увечері хлопчаки взялися майструвати луки і змагатися у дальності стрільби.
     Наступного дня, 2 травня, ми о 15:00 мали дійти до Городка. Після сніданку почали збирати табір. Виготовили ще один вінок, який о 13:20 урочисто поклали до монументу на честь партизан. Через півтори години ми уже були в Городку, де на нас чекав бус. Так закінчилась наша подорож, і ми, змучені, їхали додому, до теплої ванни, до повного холодильнику їжі…
     Але в пам’яті кожного з нас залишаться прекрасні ліси, загадкові болота, хмари комарів, спів зозуль, затишний музей і п’янке відчуття дороги. Щасливий той, кому воно знайоме…

Максим П’ятенко, учасник експедиції

P.S. Влад Тишко за результатами походу був прийнятий кандидатом в «Ольбери» і, разом з Богданом Кулінічем, за мужність і витримку нагороджений орденом організації «Роза вітрів» 3-го ступеня.