Прийшла весна, розквітають дерева, нарешті стало тепло. «Ольбери», не втрачаючи часу, готувалися до одного з найважливіших походів цього року – «Крим-2013». Підготовка до походу розпочалася ще взимку: ми вивчали вузли, орієнтування, першу медичну допомогу, техніку підйому на мотузці тощо. Коли зійшов сніг, влаштували тренувальний похід до Тріщави, щоб відпрацювати все вивчене. Тобто, до походу були готові.

Першого травня група з 17 хлопців різного віку (11 з них ‑ школярі 3-11 класів) поїздом Ковель-Сімферополь виїхала з Рівного. Наступного дня в Сімферополі зареєструвались у контрольно-рятувальній службі, поповнили запаси харчів і на тролейбусі Сімферополь-Ялта доїхали до села Перевальне – звідси починався наш піший маршрут. В селі на нас чекали два студенти: Сергій Федіна та Олексій Федінчик, що прибули раніше, і ми у повному складі з 19 чоловік вирушили у гори. За маршрутом, першого дня ми мали піднятися на висоту близько 1000 метрів над рівнем моря – на нижнє плато Чатир-Дагу. В кінці дня, поставивши табір біля гроту у скелі, принесли води для чергових, що готували вечерю, і вирушили у печери Тисячаголова та Холодна. Незвичайна краса печер зачаровує мене знову і знову. Сталактити, сталагміти і сталагнати, різнокольорові кам’яні натіки яскраво вимальовуються при світлі ліхтарика. Хлопці, які вперше відвідали печеру, були враженні побаченою красою. Після вечері всі, втомлені важким днем, повлягалися спати.

Зранку, після смачного сніданку, ми вирушили на відвідини ще двох печер: Гугерджин та Голубина, потрапити до котрих значно складніше, аніж до попередніх. В них необхідно спускатись по вертикальному колодязю на глибину до 30 метрів та підніматися зі спеціальним спорядженням: мотузки, страхувальні системи, ролики, жумари, кулачки, «вісімки» та інше. З допомогою мотузок та міцних рук старших хлопців кожен мав змогу спуститися до печери і побачити нові дива природи. Повернулись ми до табору аж пізно вночі, і, втомлені, лягли спати.

Третій день. Найтяжчий день походу. З самого ранку склали табір і вирушили у гори. Саме підйом з нижнього плато на верхнє був найтяжчим – ми підіймались на другу за висотою вершину Криму: Еклізі-Бурун (1527 м). Незважаючи на сильну спеку, доклавши максимум зусиль, ми до обіду вже були на вершині і споглядали чудові краєвиди. Було видно хребет Бабуган-Яйла, місто Алушта, Ізобільнинське водосховище, що виділялося яскравою блакитною плямою на тлі темно-зеленого лісу. Море було вкрито суцільною завісою туману – це наслідок поєднання холодної води та спекотного сонця. Після нетривалого відпочинку та спільної фотографії спустилися до підніжжя. За планом ми мали стати на ночівлю біля форельного господарства, але дорогою туди нас перестріли представники лісової охорони, які заборонили нам прохід на територію заповідника. Тому довелось розкладати табір на туристичний зупинці, заплативши лісникам.

На 4 день походу, 5 травня, на Пасху, ми планували зайти до Космо-Даміанівського монастиря. Але туди нас не пустили єгері, адже монастир знаходиться на території заповідника, так само, як і найвища вершина Криму Роман-Кош (1545 м). Більша половина території кримських гір або приватизована, або знаходиться в заповіднику чи заказнику, і щоб пройти до якогось цікавого місця (водоспаду, джерела, скелі і т.д.) треба платити, просто так ніхто зараз не пройде. Лісники беруть гроші за стоянку, за прохід, за багаття. Отже, наш маршрут був кардинально змінений – довелося спуститися з гір, дістатися Алушти, звідки на тролейбусі доїхати до скелі «Червоний Камінь», біля якої ми розбили табір, що стояв аж до кінця нашого походу. Але ми не витрачали часу дарма: познайомились з групою скелелазів зі спортивного клубу "Пульсар" (м. Нетішин), а також з іншими скелелазами з різних міст України, придбали спеціальне спорядження і самі стали лазити по скелях. В один із днів рано вранці група Ольберів з 7-ми чоловік все-таки піднялась на найвищу вершину Криму Роман Кош. Всього 3 години підйому і ми на вершині! І знову перед нами захоплюючий вид на гори і море. Коли ти підіймаєшся на Роман-Кош, тебе просто переповнюють емоції від побаченого, коли на фоні гір пролітає орел а далеко по морю йде величезний корабель, якій здається настільки малим що ти просто не можеш повірити в його справжні розміри.

Наступні дні були такими ж цікавими і захоплюючими: ми побували на вершині Аю-Дагу (Ведмідь-гора), купалися в морі, засмагали на сонці, лазили по скелях, знайомилися з іншими туристами, їздили у Алушту, Ялту, Ластівчине гніздо, Воронцовський палац.

Від імені учасників походу хочу подякувати всім старшим хлопцям організації (в складі експедиції було четверо студентів ‑ колишніх ольберів), котрі і через тривалий час після закінчення школи не забувають про організацію, а, навпаки, цікавляться новинами, походами і т.д. Висловлюю подяку начальнику відділу сім’ї та молоді при міськвиконкомі Я.В. Кузло за фінансову допомогу, а також нашим керівникам – працівникам РАЕС Ковальцю С.В., Бутейцю О.В., П’ятенку М.О. за організацію походу. Хочу похвалити найменшого учасника походу ‑ учня 3 класу ЗОШ №1 Микиту Козініна за проявлену мужність і силу, адже не кожен третьокласник здатен пройти більше 100 кілометрів по горах. Будемо чекати нових походів, нових вражень, нових цікавих моментів.

Бенько Дмитро учень 9-В класу ЗОШ №2

Коректор: П’ятенко М.О.