У серпні цього року організація «Ольбери» у складі п'яти чоловік вирушила у захоплюючу подорож по Карпатам. До складу команди увійшли: Осійчук Михайло, Пащук Діана, Серховець Дмитро і Володько Микита. За старшого з нами поїхав працівник ВП РАЕС Бутеєць Олександр.

18 серпня ми зібралися в організації щоб упорядкувати рюкзаки. Незабаром під'їхала машина, яка мала завезти нас до Рафалівської залізничної станції звідки ми сіли на потяг і поїхали до Львова. Вранці приїхавши в це чудове місто. До поїзда який би мав нас завезти до місця початку нашого походу залишалося чекати 11 годин. Щоб не витрачати дарма час, ми вирішили походити по місту, вийти на Високий Замок, до музею зброї тощо. В музеї ми побачили багато чого цікавого: великі дворучні мечі, револьвери, величезні гармати, гарматні ядра, старовинні гвинтівки, холодну зброю різних країн, обладунки Японії, Індії, африканських та монгольських воїнів, лицарські обладунки та багато чого іншого.

Настав час йти до вокзалу, адже незабаром наш потяг мав відправитись. Пізно ввечері потяг прибув до села Кваси. Звідки і почалась наша подорож! Ми вийшли з потяга і почали підійматися в гори. На місце ночівлі ми прибули у дві години ночі. Проснувшись зранку ми приготували їсти, а поснідавши вирушили в дорогу. Перша гора на яку ми мали зайти називалася Мала Близниця. Підіймаючись відкривався надзвичайно гарний краєвид. Пройшовши 2 км ми зупинилися на привал, щоб трішки відпочити та попити води. Зайшовши на гору ми вирішили трішки перекусити і заодно відпочити. Наступна гора називалася Близниця Велика до якої нам залишилось пройти 1 км. Піднявшись на вершину ми вирішили по фотографуватися та подзвонити своїм батькам, щоб розповісти, що ми на самій високій вершині нашого походу. Висота Великої Близниці 1881 м над рівнем моря. Попереду нас чекали вершини 2-гий Жандарм та 1-ший Жандарм. Пройшовши ці висотии ми спустилися до верхньої частини підйомників гірськолижного курорту Дрогобрат. Під вершиною гори Стіг витікає джерело, одне з тих що живить річку Тиса. Досхочу напившись та набравши свіжої води, продовжили подорож. Поки ми набирали воду, насунулися хмари і почав накрапати дощ. Здавалося що він ось-ось перестане, проте ні, він навпаки став ще сильнішим. Зовсім скоро почалася справжня злива, а на додачу зливі ще й град, який безпощадно бив нас. Нам потрібно десь заховатися і ми заховалися за найближчу низькорослу ялинку. Пройшло декілька хвилин, проте дощ тільки посилювався, а на додачу почалася ще й блискавка. Сидіти під одиноким деревом стало не безпечно, бо воно буде притягувати до себе блискавку. Тоді було прийнято рішення спуститися нижче у низину утворену гірськими потоками від дощу. Пройшло хвилин двадцять і дощ почав переставати, ми попрямували далі. Через непогоду ми уже не встигали до того місця, де мали б зупинитися на ночівлю. Тим паче у нас не було сил і ми всі дуже намокли й змерзли. Було вирішено стати на нічліг біля найближчої водойми – гірського озера. Перше, що ми зробили, це поставили наші намети, повісили сохнути наші речі, та повечерявши полягали спати.

Наступного дня ми встали почали готовити їсти, а двоє наших хлопців Міша та Діма пішли купатися в гірському озері. Потім ми всі разом поїли, зібрали табір і пішли далі. Погода була чудова. Але пройшовши декілька кілометрів знову почав накрапати дощ. Потім знову вийшло сонечко. Незабаром ми ввійшли в хмари і йшли в них досить довго. Ми сподівалися, що ось-ось і хмара нас мине, проте ні – почався дощ. Попивши із джерела і відпочивши ми рушили далі. Через декілька кілометрів ми знову зупинилися на привал. Наш керівник вирішив, що ночувати ми будемо за горою яка називається Темпа, незабаром наш керівник побачив декілька наметів, які стояли збоку від нас. Виявилося, що то були туристи з Білорусі. Керівник сказав – «ставити намети», хоча тоді ми ще навіть і не дійшли до Темпи. Через півгодини почався знову дощ. Вночі гроза стала ще лютіша. Коли була блискавка наш намет освітлювало так, як ніби це був день. Наступного дня ми вирішили продовжити подорож у зворотному напрямку, так як вибившись з графіку ми не встигали до місця призначення. Проте щоб було цікавіше повертатися пішли трохи іншою дорогою. Отож ми взяли курс на Ясіню. Піднявшись на гору Великий Котел до місця ночівлі нам осталось йти 4 км. Дійшовши туди ми побачили, що поляна яка була показана на карті була вся поросла бур'янами і через це ми дуже довго блукали шукаючи місце для намету. Незабаром ми побачили невеличку полянку, проте і там було не рівно. Речі знову були всі мокрі, адже всю дорогу від Великого Котла моросив дощик. На наступний день ми встали приготовили їсти, і через погану погоду вирушили в дорогу аж підвечір. Проте іти по добрій дорозі нам не судилися. Ми йшли по азимуту, блукали по лісах, хащах, через повалені величезні дерева проте все-таки добрались до місця нашої ночівлі. Дійшовши до ферми ми поставили намети і лягли спати. Наступного дня за планом був день відпочинку і день Незалежності України. Проте і тоді ми мали, що робити. Збирали гриби, готували їжу. Наступного дня ми встали приготовили їсти і пішли до села Чорна Тиса. По прогнозу в цей день мав бути знову дощ. Від села Чорна Тиса ми мали добратися до селища міського типу Ясіня звідки о 1:00 ми мали відправитися до Львова. Прийшовши на вокзал ми стали чекати поїзда. Поки одні варили їсти інші охороняли рюкзаки. Ось нарешті ми зварили казанок борщу і сіли їсти. Борщ вийшов такий смачний, що ми з'їли все. Ось нарешті приїхав наш потяг і ми рушили. У Львові була така сама погана погода, як і в горах – падав дощ. Ввечері у Львові ми сіли на потяг і поїхали додому. На цьому наш похід закінчився. Хочу подякувати нашому штурману Бутейцю Олександру за цікавий маршрут. Також, хочу подякувати всім учасникам походу за теплі і дружні відношення, дитячій громадській організації «Ольбери» яка забезпечила нас продуктами та спорядженням.

На мою думку цей похід дав мені багато чого. Адже дуже гарно ходити по Карпатам, дивитися на краєвиди, іти в хмарах або деколи навіть і над хмарами. На мою думку ті, що не пішли в похід дуже багато чого втратили. Перш за все вони втратили такий надзвичайно цікавий похід.