Влітку, коли всі діти відпочивали, «Ольбери» готувалися до експедиції: готували спорядження, розробляли маршрут, відбирали кандидатів на експедицію. Для поліпшення фізичної форми учасників були організовані ранкові пробіжки. Хоча бажаючих піти у цю експедицію було дуже багато, вирішили обмежитися десятьма учасниками. Ще до початку експедиції були розподілені обов’язки:

Перша половина маршруту була для нас незнайома. Належало обстежити район озера Синевир і гори Сивуля. Планувалося йти автономно (без поповнення продуктів) 7 діб (з 21.08 по 27.08) шляхом довжиною більше 100 кілометрів. Спеціально для цієї експедиції був придбаний великий намет з додатковою площею, де при поганій погоді можна було готувати їжу.

Наш маршрут розпочався з озера Синевир; потім ми побували на горі Попадя (з неї дуже красивий вид на гірські хребти), Петрос, на схилі гори Сивуля, на полонині Рущина, в урочищі Пекло. Закінчився наш маршрут у селі Бистриця. Нагородою за складнощі походу нам були незабутні моменти, що заповняли душу приємними відчуттями. Це неможливо передати словами, це потрібно відчути, побувати у вирі цих гір, річок, водоспадів, дерев, схилів, круч!

Озеро Синевир називають «Морським оком», з найближчих гір воно так і виглядає – блакитний круг з островом посередині. Пригоди почалися з першого дня, коли стежки, вказаної на карті і позначеної на GPS-навігаторі, не виявилося на місці. Прийшлося пробиратися на вершину г. Попадя через густий чагарник і кам’яні насипи. Коли я опинився на вершині гори, в мене перехопило дихання від захоплення: просто дивовижно – це небо, цей безмежний краєвид, який відкриває в тобі, неймовірні почуття!

На наступний день ми йшли стежкою вздовж схилу гори Сивуля на полонину Рущина з ліхтарями, і прибули на місце стоянки тільки у 23.30. Ніч - особлива половина доби, а особливо якщо ця ніч - у горах в лісі, коли твоя фантазія вимальовує звіра, який заховався за темним кущем. Було трішки моторошно.

На День Незалежності ми святкували на березі гірської річки Петрос. Святковий обід включав в себе солодкий рис на згущеному молоці з родзинками та курагою, а також какао з печивом та цукерками. Після обіду ми всі з великим задоволенням купалися, намагалися плисти проти сильної течії, але вдалося це не багатьом. Тільки коли ти змагаєшся з природою, то розумієш, що ти просто слабка людина перед непереможною стихією маленької гірської річки, ти просто людина, слабка, маленька істота природи. З цим розумінням ти схиляєш голову перед матінкою Природою.

В останній день нашого походу ми підійшли до водоспаду заввишки 10 метрів, що впадає у річку Салатрук. Ми неодноразово купалися у водоспаді та у гірській річці. Під потоком води у водоспаді дуже холодно, і коли ти під нього стаєш, ти відразу присідаєш від сили води. Але енергією падаючої води ми зарядилися надовго. Відчуття були такі, що ти ніби очистив не тільки тіло, але й душу.

Кожен день на привалах ми збирали лісові ягоди, котрі всі з задоволенням їли: малина, ожина, брусниця, чорниця. І чому вони такі смачні на природі? У Карпатах настав сезон грибів: великі білі гриби траплялися нам просто на стежках; ми зібрали їх цілий пакет і приготували картопляно-грибне рагу. Ну і смакота вийшла, та ще і приготована на багатті!

У цій експедиції всі учасники дуже здружилися, старші допомагали меншим. Дружба випробовується саме в таких складних умовах. Тільки далеко від дому, в екстремальних ситуаціях ти можеш зрозуміти, на кого можна розраховувати. Як співав В. Висоцький – в горах зрозумієш, хто друг, хто ворог, а хто – просто так.

В цілому, погода не зіпсувала наш похід, але у останню ніч сильна гроза не давала нам заснути. Було страшно, грозу в горах не порівняти з міською, гриміло по особливому, адже нас відділяв від стихії лише тонкий шар матерії намету. При кожному спалаху блискавки всередині намету ставало світло, наче вдень, а грім, підсилений гірською луною, гримів наче просто над нами. Ми закутувалися у спальні мішки, ніби ховаючись від неї. Так, в наметі ти ніби нічим не захищений, немає міцних стін. Ну і натерпілися ми страху!

Ми побували у місцях, де ще не ступала нога людини. Злитися з природою, відчути її первісну силу, зарядитися цією енергією ось що означає піти в гори. Я ні на мить не пошкодував про цей нелегкий похід, адже більшу половину часу нам приходилося йти з важкими рюкзаками, але коли ти його скидаєш відчуття польоту тобі гарантовано!

Хочеться відзначити наймолодшого учасника експедиції Тишка Владислава, якій мужньо витримав усі складнощі. Від імені всіх учасників хочу подякувати нашим депутатам і міськвиконкому, які допомогли з фінансуванням нашої експедиції.

Бажаю всім частіше подорожувати це виховує витривалість, стійкість характеру, уміння жити в екстремальних умовах, заряджає позитивною енергією і виховує любов до природи!

Краще гір можуть бути тільки гори!