27 квітня група організації «Ольбери» у складі 4 осіб вирушили у небезпечну, захоплюючу подорож в Кримські гори яка між іншим відбувається кожного року. Маршрут подорожі розроблювався дуже довго, ретельно і тільки в останній момент карта маршруту була ухвалена остаточно. Ми виїхали з Кузнецовська 27 квітня о 5 год. 30хв. на дизелі до м. Рівне. О 10 год. 20хв. ми приїхали до Рівного, трішки зачекали та зустріли наш потяг сполученням Ковель – Сімферополь. У Сімферополі ми зареєструвались в КРП (контрольно рятувальний пункт) та сіли на електричку сполученням Сімферополь – Севастополь і вийшли на зупинці 1509 км. яка знаходиться біля села Фронтове. І ось нарешті ми вирушили в цю цікаву, неймовірну та захоплюючу подорож. Ми пройшли село Фронтове, Кримській степ який був дуже цікавим для нас адже в рівненській області немає степів з такою захоплюючою та цікавою природою, потім наша група пройшла ліс який чимось нагадував рівненські ліси і згодом ми зустріли середньовічне печерне місто «Ескі-Кермен» оскільки вже було пізно та темно ми зробили свою першу Кримську ночівлю. Наступного дня ми відвідали «Ескі-Кермен» це було печерне місто яке дуже нас здивувало своєю величиною, розбудовою, неоднорідністю і зрештою просто здивувало нас своїми дивовижними печерами. В цьому місті ми зустріли Базиліканський храм «Судилище» VII-IX ст., звичайні помешкання людей та оборонні споруди печерних людей. Трішки погулявши в цьому дивовижному місті ми вирушили до наступного цікавого, та іще старішого міста «Мангуп-Кале». Ішли по дуже цікавих, важко прохідних місцях спочатку по лісистих горах, потім через скелі на яких розташувався древній і до цих пір діючий монастир «Шулдан». По дорозі ми зустріли двох «бувалих» туристів з якими у нас співпав маршрут від джерела на тур. стоянці «5-та балка» майже до самого Мангупа. З ними було цікаво йти, адже вони були місцеві і багато знали про тутешню місцевість та природу. А потім ми лізли по скелі з рюкзаками які важили 25-30 кг. Цю ніч ми зустріли на Мангупі, оскільки ми пройшли приблизно 20 км. і було пізно ми планово розбили табір на 2 ночівлі. Наступного дня ми детальніше розвідали місцевість, мальовничу природу, та цікаве місто «Мангуп-Кале». Нажаль «Мангуп-Кале» знаходиться зараз в дуже важкому та розваленому стані, хоча це є музей і при вході з кожної людини «здирають» 25 гривень, і в придачу це є пам’яткою архітектури, нам дуже прикро бачити що наша влада не піклується про пам’ятки архітектури, адже місто знаходиться в напіврозваленому стані. Ми зустріли чаруючий захід сонця (нам розповіли що це варто побачити, адже плато знаходиться на висоті більш ніж 500м. над рівнем моря, і море видно із плато тільки при заході сонця), по своєму загадкове, захоплююче і неймовірне видовище яке на мою думку кожна людина має побачити хоча б раз в житті. Нас переповнювали неймовірні емоції, ми сиділи біля прірви і дивились на людей які були такими маленькими як мурашки і які нажаль не помічали такої захоплюючої краси. Ми сиділи дивились на захід сонця пили чай та не могли відірвати свого погляду від цього видовища і нас здивував той факт що сонце буквально за 2 хвилини «втопилось» у морі. Але на жаль нам потрібно було продовжувати наш шлях далі і ми повернулись в табір. Ввечері біля вогнища біля вечері ми як завжди теревенили про життя, про звичайні питання які нас хвилювали, та плани кожного на майбутнє і зрештою втомлені полягали спати. Наступного дня ми спускались вниз до цивілізації по скалистому схилу, а згодом автобусом переїхали до села Чорноріччя, яке знаходиться біля Чорноріченського заповідника, та перед цим ми заходили на колись секретний командний пункт СРСР «об’єкт 221». Цей об’єкт будувався в радянські часи як командний пункт для командирів всього кримського півострова на випадок ворожої атаки. Всередині ми побачили багатокілометрові шахти та тунелі які просто захоплювали наш подих нажаль цей об’єкт вже знаходяться у наполовину розібраному стані («мисливці за металом» винесли звідти майже все металеве). Переповнені побаченим ми пішли далі по своєму маршруту який вів нас до села Морозівка а потім спустились до Чорної річки де й заночували. Наступного дня ми пройшли багато кілометрів вглиб каньйону по крутих гірських стежках, любувались надзвичайними краєвидами, особливо гармонійною природою та зробили багато фотографій. Чорноріченський каньйон – дуже красивий. Його мальовничі види, скелі, сама річка та навколишня природа просто не залишить нікого байдужим. Оскільки ми не спішили та йшли помалу для того щоб побачити якнайбільше «Чорноріченської краси» наша група переночувала два рази на берегах цієї річки. Отже ми змучені знайшли гарне місце біля туристів та туристок там ми і переночували. До речі цим туристам було 60-80 років і їхні рюкзаки були далеко не легкими. Наступного дня ми вирушили до села Широке, а звідти автобусом до зупинки «Ласпі». Звідти пішли пішки до «Храму Сонця». Та перед цим Ольбери зайшли на мальовничу гору «Іль’яс Кая» яка підіймається на висоту приблизно 680м. над рівнем моря, на цій горі ми відчували дуже приємні та незабутні відчуття не порівняні ні з чим раніше, це було відчуття коли ти стояв один в дуже сильній стихії і ця стихія називалась хмара. Потім наша невеличка про те дуже смілива група спустилась до «Храму Сонця». Храм Сонця – це стародавній храм який знаходиться просто на відкритому небі. Багато людей ходять сюди для того щоб збувались їхні мрії, адже за легендою кожен хто попросить щось у цьому храмі і залишить щось взамін то всі загадані бажання обов’язково збудуться. Наступного дня по «Гірському хребту» Фороз-Богаз наша група зробила найсміливіший та най екстремальніший перехід. Ми йшли по хребту який був висотою більше 600м. над рівнем моря. І ось ми йдемо по вузькому хребту любуємось краєвидами моря, мальовничої та незабутньої природи. Ми пройшли хребет та спустились на шосе Севастополь - Ялта. А потім знову піднімались вверх на вершину Куш-Кая звідки також відкривалися надзвичайні краєвиди моря, гір та чудовий вигляд на скалу Ільяс-Кая на якій ми були вчора. Наступна вершина Кокия-Кая де ми дослідили останки військової частини «Сотка» звідки могли вестися оборонні бої при атаці з моря, адже це дуже вдале місце для обстрілу з висоти 558м. над рівнем моря по ворожим кораблям. Наступна ночівля у нас була біля джерела Демір-Купу-Чокрак в букових лісах. І ось перед останній день походу по Криму. День виділився тим що при переході ми натрапили на діючу військову частину, якої нема ні на мапі ні на GPS-навігаторі, наш маршрут пролягав прямо через неї, але нам прийшлося її обходити небезпечним спуском із крутих скал. Ввечері ми вже були близько біля моря всього якихось 20 хвилин спуску, але всі стомлені переходом повечерявши полягали спати. На наступний день наша ціль була дійти до Балаклави, що ми і зробили. Та перед цим сходили на пляж покупались в морі та позагоряли. Ми пройшли вдовж берега приблизно 10 км. Це були одні з найяскравіших 10 км в нашому житті, адже ми йшли вдовж берега де відкривались надзвичайні краєвиди. Ми йдемо зверху по схилах гори, внизу нас море по ньому плавають дорогі та красиві яхти купаються люди а зверху літають чайки та інші птахи. В Балаклаві ми відвідали фортецю «Чембало» яка нажаль знаходиться в аварійному стані. Спустились в місто купили сувеніри, та відправились до Севастополя. Тут ми заночували на вокзалі. А о 5-ій ранку відправились електричкою до Сімферополя. Де о 12 годині 40 хвилин відправились в Рівне, а потім дизелем на Кузнецовськ. Хотілося б подякувати, Сухановій Л.І. за те що привезла та забрала нас з дизеля Ковальцю С.В. і працівнику УТЦ РАЕС Бутейцю О.В. за розробку та організацію цього походу, та Дерев’янчуку Генадію Миколайовичу підприємцю та колишньому «Ольберу» за спонсорську допомогу. Хотілося б відмітити найменшого учасника експедиції Рябчину Павла мужньо переніс усі труднощі походу. А ще хотілося б побажати нинішнім «комп’ютерним» дітям якнайбільше таких чудових емоцій які ми відчули в цьому поході.
